“МОЙ МУЖ ПОГИБ, МЫ ВАМ ОЧЕНЬ БЛАГОДАРНЫ” (с) Подивилась і я рілзик із зустрічі путіна з жонами й матерями “гєроєв СВО” – той, де “Владимир-Владимирович, я вдова, спасибо Вам”, – зареготала як гієна, бо воно таки гомерично смішно виглядає, особливо в стислій нарізці, – а потім почала читати розумні коментарі розумних людей – і згадала свого першого чоловіка, який в особливо екзистенційних ситуаціях, бувало, просив: “Забужко, не умнічай!”(с)
Дорогі розумні люди, будь ласка, “не умнічайте” (с)! Не пишіть розлогих простирадел про російську “культуру смерті”, “танатократію” і тому подібне красиве глибокодум’я, – саме цим був десятиліттями займався в стосунку до Росії Захід: як написав іще в 1947 р. Юрій Шевельов, “або приймав примітивізм за органічне явище, або дошукувався в ньому надзвичайної складности” (“Зустрічі з Заходом”), – на чім зрештою й погорів. Тимчасом там усе просто, як жандармський чобіт, і для зрозумння потребує зовсім не Достоєвського, а незаслужено забутого в РФ Салтикова-Щедріна: це город Глупов, був, є і буде, аж доки не завалиться, з Божою й нашою поміччю.
Ті тітки – з найвищою правдоподібністю, спеціально дібрані “актриси”, текст із подяками їм виписав який-небудь пєсков, весь цей спектакль призначено для одного глядача – того, котрий хло. а йому явно сподобалось – отже, спектакль удався, і не варто без потреби множити сутності. Щождо тих рашкознавців, котрі журяться після цього івенту по ненаших виданнях, мовляв, як же так, адже ще ось історично недавно, всього одне покоління тому, війна в Афганістані була зродила до життя Комітет солдатських матерів, і яка ж була активна громадська організація, і яка важлива була її роль у виведенні з Афганістану радянських військ, і як же це Путін так швидко таку силу приборкав, – то, трясця їхній глуповській мамі, замість таке шерити, ви б краще їм нагадали, що Спілка солдатських матерів (саме з такою назвою) спочатку виникла в КИЄВІ, це була УКРАЇНСЬКА організація (з вимогою, м.ін., щоб українські хлопці проходили службу в межах Української РСР), енд зис мейкс ол зе діференс – при ближчому вгляді взагалі неважко виявите, що всі скільки-небудь осмислені протестні рухи що в РІ, що в СРСР були з походження “інородчеські”, від повстання декабристів і до того самого Комітету солдатських матерів, і як же можна досі цього не помічати? Таж усе просто, аж очі вбирає: доки була в Росії Україна – були й матері, що протестували проти загарбницьких воєн, а не стало України – не стало й протестів: кушай тюрю, Яша, і кажи “спасибо, Владимир Владимирович”… І хто це має пояснювати Заходу, як не ми? і якого милого ви натомість вправляєтесь, по факту, у все тих самих, 1000 раз скомпрометованих дослідженнях “загадочної руської душі”, коли там ніякої душі й близько не ворушилось – максимум пара од чайника?..
Словом, не будьте як Захід, благаю. Будьте як Україна.
Доповідь закінчила)).
Джерело: OBOZ.UA