Погрози "ядеркою": чому це не змінить хід війни

Щоразу, коли з Москви лунає чергова ядерна погроза, у стрічці з’являється одне й те саме питання: "Чи справді така зброя здатна змінити хід цієї війни?".  Давайте розбиратися спокійно і без істерики.

Коли людина чує слова "ядерна зброя", вона уявляє знищене місто і гриб над горизонтом. Але це, коли мова йде про повноцінну ядерну бомбу. З тактичною ядерною зброєю ситуація трохи інша.

Тактичний заряд працює точно так само, просто він значно менший за потужністю. Мова йде про частки кілотонни або про кілька десятків кілотонн.

Бомба, яка зруйнувала Хіросіму, мала близько п’ятнадцяти кілотонн. Виходить, що найпотужніші тактичні заряди приблизно дорівнюють тій самій Хіросімі, а найслабші здатні накрити площу в кілька кварталів. Слово "тактична" означає тільки одне: що військові планують бити не по місту, а ціллю стає вузол оборони, скупчення техніки або переправа через річку.

Носії давно відомі і нічим особливим не виділяються. Це оперативно-тактичні комплекси на кшталт "Іскандера" з дальністю до п'ятисот кілометрів, авіаційні бомби, крилаті ракети.

Колись такі заряди робили навіть для великокаліберної артилерії. Проте окремої ядерної пускової установки ви не побачите ніде. З тієї самої машини летить звичайна ракета і летить ядерна.

Звідси випливає найнеприємніша частина всієї цієї історії. На дистанції у сто чи триста кілометрів політ триває лічені хвилини. Супутники раннього попередження фіксують сам факт пуску майже миттєво.

Але, оскільки вони бачать ракету, а не її начинку, то, що було в головній частині, світ дізнається вже після підриву.

Тепер про наслідки, бо тут вистачає міфів. Повітряний підрив у двадцять кілотонн виносить техніку та живу силу в радіусі кількох кілометрів. Додайте засвітку оптики, електромагнітний імпульс і повне вигоряння зв’язку. Проте піхота у правильно обладнаних укриттях цілком здатна вижити. Наземний підрив дає ще й тривале зараження місцевості.

І ось тут починається головне. Радянська концепція виглядала логічно і навіть красиво на папері: ядерний удар пробиває коридор в обороні, у пролом заходять механізовані колони. Схема робоча виключно проти щільної оборони з досяжним тилом. Сучасний фронт влаштований принципово інакше.

Оборона розтягнута і не має єдиного вузла, вартого такого удару. Кіл-зона безпілотників тягнеться на двадцять кілометрів углиб позицій. Вона нікуди не подінеться після ядерного вибуху. Штурмові групи [росіян] підуть через ту саму зону ураження. Тільки тепер ще й через заражену місцевість. І питання просте: то скільки з них дійде?

Тому мій висновок звучить доволі буденно.

Тактичний ядерний заряд сьогодні є інструментом політичного шантажу, а не рішенням оперативного глухого кута.

Відповідь на цей шантаж ми даємо щодня без зайвого пафосу. Розосередження, укриття, цифрове управління військами, відсутність великих скупчень людей і техніки.

Тож перелому на фронті це не дасть жодного, а от Росія перетвориться з держави, яка шантажує світ погрозами, на державу ядерного терориста, яка одного разу вже застосувала ядерну зброю проти сусіда. І жити з цим тавром їй доведеться століттями.

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням