РФ знає наше критичне місце: Дикий про загрозу з Білорусі для України

Президент України Володимир Зеленський 17 квітня 2026 року з посиланням на дані розвідки заявив, що в Білорусі відбувається розбудова доріг до території України та налагодження артилерійських позицій. За оцінками розвідки, РФ може вкотре пробуватиме втягнути у війну проти України Білорусь.

Про те, наскільки можливим є наступ білоруської армії на українську територію, які цілі Москва може переслідувати такою операцією і чому Мінськ саме зараз може взяти участь у війні проти України, УНІАН запитав у Євгена Дикого – ветерана російсько-української війни, екскомандира роти батальйону "Айдар", а нині директора Національного антарктичного наукового центру.

На п'ятий рік повномасштабного вторгнення ми знову чуємо про те, що Білорусь може долучитися до Росії у її війні проти України. Чому, на вашу думку, саме зараз знову з'являються ці заяви?

Мені здається, що ми бачимо черговий акт п'єси, яка розігрується починаючи з 22-го року. Росія весь час намагається зробити Білорусь не просто плацдармом для російських нападів на Україну, а повноцінним учасником вторгнення Союзної армії. І весь цей час батька Лукашенко всіляко намагається, як там в старому нашому анекдоті, пройти поміж крапельками. Лукашенко відчайдушно намагається не дати втягнути себе в якості повноцінного учасника агресії. Але в той же час він не може собі дозволити напряму відмовити Росії. Він не може собі дозволити послати Путіна.

Але не варто переоцінювати дружні стосунки між двома диктаторами. Вони зовсім не такі. Навпаки, давно вже не є новиною, що Росія хотіла б прибрати Лукашенка і замінити його на абсолютно не суб'єктного, повністю сателітного гауляйтера. Тих, яких вони ставили, наприклад, в Криму свого часу перед формальним приєднанням до Росії. Вони б хотіли там не диктатора, з яким треба домовлятися, а саме гауляйтера, який би напряму виконував всі вказівки.

Але треба віддати належне і самому Лукашенку, і його спецслужбам. Всі ці роки вони не дають росіянам такої можливості. Лукашенко весь час веде свою особисту складну гру. Він намагається бути не те, щоб рівновіддаленим, але все ж таки він намагається зберігати свій особистий трек стосунків з Заходом. І треба віддати належне, в цьому йому нещодавно блискуче підіграла адміністрація США.

Всю цю велику війну Лукашенко балансує між дуже жорстким тиском з боку Росії й чудовим розумінням, що якщо він тільки вступить в цю війну повноцінно, швидше за все піде відлік останніх днів його влади. Річ у тому, що білоруська армія, по-перше, абсолютно небоєздатна порівняно з українською та російською. Тому при зіткненні з будь-якою з цих двох, білоруська армія однозначно буде дуже швидко розбита. По-друге, далеко не факт, що в умовах нападу на Україну, білоруська армія виявить лояльність. Навпаки, швидше за все, якась її частина взагалі може перейти на сторону Полку імені Кастуся Калиновського (підрозділу Сил оборони України, який складається з білоруських добровольців, – УНІАН) і піти на Мінськ. А більша частина може просто розбігтися.

Звичайно, Путіна це все дуже бісить, але до цього часу він нічого з цим не зміг зробити. І мені здається, що зараз ми в ситуації, коли Білорусь нам гірше вже не зробить, ніж вона зробила у 2022 році. Але з точки зору світу наразі ескалація нашого конфлікту набагато більша, ніж будь-коли за попередні 4 роки. Коли дуже висока ймовірність нападу Росії вже на країни Балтії, коли дуже висока ймовірність того, що Росія вирішить скористатися цим вікном можливостей, які створив для неї Дональд Трамп. І дійсно зробити краш-тест НАТО.

В цій ситуації зрозуміло, що розгортання бойових дій вже в напрямку на північну та західну Європу, на країни Балтії, без прямої участі Білорусі це просто технічно неможливо. Тут достатньо просто на карту подивитися. І судячи з усього, наразі тиск Росії на Лукашенка вийшов на черговий етап.

І от на цьому фоні ми бачимо оці новини, що в Білорусі почали будувати якісь укріплення. Ну характер укріплень, чесно кажучи, мені поки ще не відомий. Це, до речі, теж цікавий аспект, бо все ж таки будівництво укріплень це зазвичай для оборони, а не для наступу. Бачимо, що будують дороги до України. І дороги – це вже те, що стосується саме наступу. Це вже не для оборони. Плюс оголошено частковий призов офіцерів резерву. Тобто це вже дуже серйозно, це вже значно серйозніше, ніж будь-які маневри, які до цього проводились. І, скажімо так, не виключено, що Білорусі наразі вже прямо заявлено, що їм доведеться скоро вступати в війну, або як мінімум надати територію для відволікаючого удару росіян з півночі.

Відволікаючого – тобто все ж таки РФ не планує якогось великого наступу з Білорусі на північні регіони України?

Я абсолютно акцентую на понятті відволікаючий удар. У росіян фізично зараз немає тих сил, якими можна було б з півночі або ходити на Київ, або пробувати відрізати Київ від заходу України. Цей шанс вони втратили у 2022 році. Наразі в них просто фізично нема ким це робити. Але спробувати там щось імітувати, перетворити білоруський кордон, який наразі є насправді спокійним абсолютно, перетворити його на щось таке, чим зараз є Чернігівська або Сумська області – оце те, на що в них сили цілком є.

У РФ ця потреба з'явилася на тлі успіхів Сил оборони на фронті?

Так, їм це вкрай потрібно, тому що на фронті ситуація чим далі, тим більше повертається в наш бік. На фронті чим далі, тим на більшій кількості ділянок ми переходимо не до якогось там масштабного контрнаступу, але ми перехоплюємо ініціативу і переходимо до контрударів. Так, це тактичного абсолютно рівня контратаки, але коли такі тактичні контратаки чим далі більше ширяться по всьому фронту, то це вже не про тактику, це вже про стратегію. Це вже про те, що ми перехоплюємо ініціативу і їм доводиться захищати свої частини, захищати свої позиції, а не розвивати наступ на нашу територію.

Але ж вони знають наше критично слабке місце. Наше критично слабке місце – це брак резервів. Це наша провалена мобілізація. І в цій ситуації створити нам реальні бойові дії, хай навіть низької інтенсивності, як на Чернігівщині, але реальні бойові дії на північному кордоні – це плюс ще три області додається. Зрозуміло, що нам доведеться туди перекидати якісь частини, а звідки нам їх перекидати? Резервів нема, їх доведеться перекидати з фронту. От дуже ймовірно, що їхньою метою є саме це. І побачимо, наскільки далеко зайде Лукашенко.

Чи є у Лукашенка ще можливість для маневру, аби все ж таки відмовитися від чергового тиску Путіна?

Він точно не зацікавлений в це встрягати. Але, швидше за все, відмовити в будівництві доріг він просто не міг. Але саме по собі будівництво доріг – це ще не їх використання. Швидше за все, Лукашенко поки що сподівається, що йому знову вдасться імітувати бурхливу активність, щоб заспокоїти росіян, а тим часом далі пропетляти. Але чи не вичерпав він резерв цього петляння – це побачимо.

Свого часу один високопоставлений литовський політик сказав мені таку фразу, яка дуже влучно описує Лукашенка. Він сказав мені – не недооцінюй білоруського батька, він ще станцює на похоронах Путіна. І це дуже влучно описує всю політику Лукашенка.

Але росіяни зрештою теж не повні ідіоти. Росіяни чудово розуміють, що він весь час намагається їх надурити. І цілком може бути, що в якийсь момент вони прорахували сценарій, при якому він просто не зможе вже більше їх надурити.

Зрозуміло, що він почув і наше попередження. Більш того, давайте будемо відвертими, ми ж весь цей час підігравали йому в цих його іграх з Путіним. Нас влаштовував варіант, що він імітує бурхливу діяльність, але насправді ми добре знаємо, що з тієї території нападу не буде. Саме тому ми не визнали уряд Тихановської як законний уряд Білорусі, хоча на нас дуже тиснули наші західні союзники. Так, ми називаємо Лукашенка де-факто правителем Білорусі, а не легітимним президентом. Але ми не стали визнавати альтернативний уряд.

Ну і знову ж таки ми добре з вами бачимо, що полк Каліновського воює далеко на сході України, а не розгорнутий в прикордонних з Білоруссю областями. Для всіх, хто хоч трошки в темі, не секрет, що весь цей час зберігались канали зв'язку між спецслужбами, нашими та білоруськими. Так, це не про дружні стосунки, але це швидше про, знаєте, той старий анекдот про змію та черепаху. Коли змія плаває зверху на черепасі по озеру, і думає, я б тебе вкусила, але ж ти тоді втонеш, і я з тобою втону. І черепаха думає, я б тебе звісно скинула, гадюка, але ж ти встигнеш вкусити. Наші стосунки з Білоруссю під час Великої війни десь приблизно такі. Дуже прагматичні.

Ми зацікавлені в тому, щоб Лукашенко зміг далі не до кінця виконувати забаганки Путіна. Ми зацікавлені в тому, щоб північний кордон був спокійним. І, відповідно, з нашого боку теж були певні кроки. Зверніть увагу, що навіть на територію Росії дрони через Білорусь зазвичай не летять. Все буває там, скажімо, щось збивається з курсу. Але в нормі ми це не використовуємо. Навіть російську техніку і російську армію на території Білорусі ми не чіпаємо. Це не просто так. Це саме тому, що у відповідь ми знаємо, що і білоруська армія точно не втрутиться в цю війну.

Але все ж таки президенту України довелося вийти з відкритим застереженням у бік Білорусі. Це означає, що все ж таки вірогідність участі білоруської армії у війні проти України існує?

Я гадаю, що те, що нашому президенту довелось публічно зробити попередження, оце вже моє припущення, що ми отримали якісь відомості про те, що Лукашенка дійсно дотискають. І що, може, він таки піде нарешті Путіну на зустріч. Нас це категорично не влаштовує. От звідси таке попередження.

Євген Дикий - український науковець, публіцист, військовослужбовець та громадський діяч. 1995 року брав участь у російсько-чеченській війні як волонтер та керівник гуманітарної місії. У 2014 році виконував обов'язки заступника командира взводу у 24-му батальйоні територіальної оборони "Айдар". Демобілізований влітку 2014 року через бойову травму.

З лютого 2018 року Євген Дикий очолює Національний антарктичний науковий центр, який оперує українською науковою станцією "Академік Вернадський" в Антарктиді.